Мова — це спосіб мислення

11:51 11.11.2007

Як наша мова поєднує нас із далекими предками і дозволяє зберігати інакшість у глобалізованому світі? Чому двомовність може призвести до психічних розладів і роздвоєння особистості? На ці питання ще в XIX ст. давав відповідь український вчений Олександр Потебня.

Слово — як мистецький твір

Сучасні мови творилися віками. Звісно, є штучна мова есперанто, комп’ютерні мови, що люди не вважають їх рідними, бо не вчаться сприймати світ крізь призму цих мовних систем. Такі видатні учені як Вільгельм фон Бенджамін Лі Гумбольдт, Олександр Потебня, Мартін Хайдеггер, Едвард Сепір, Уорф переконані, що кожна мова несе в собі своєрідну картину світу. Чому так?

Існує гіпотеза, що слова наші пра­пращури творили як казку, пісню, тобто на основі своїх асоціацій. Тому в кожному слові є прихований символізм. Ці первісні символи одним із перших почав досліджувати у XIX ст. український філолог Олександр Потебня, відтоді «розшифруванням» прихованих значень «знаків», якими є й слова будьякої мови, займається семіотика (або семіологія). Так, Потебня вважав, що слово «калина» вказує на жар, колір такий яскравий, як розпечене залізо. Тому «калина», на думку Потебні, первісно пішла від дієслова «калити».

Поступово поетичні, образні значення слів відходили на другий план, слово чіткішало й ставало поняттям. Зараз лише поети інтуїтивно намагаються повернути образні значення слів. Так, кажуть, що «веселка» — від слова «весело», що хмара первісно означала гору, а такі словосполучення, як «темна нічка», «зоря ясная», «крутий берег» раніше були тавтологічними і звучали як «діло робити» чи «масло масляне».

Крім того, на своєрідність системи мислення кожного народу вказує структура його мови. Історики мови вважають, що перші речення містили лише одне слово. Ставлення до предметів і явищ проглядає у тому, хто як формує думку. «Я був народжений», — скаже англієць, а українцю природніше сказати: «Я народився». У тому, які асоціації викликає те чи інше слово, які слова можна поставити поруч (згадаймо хрестоматійний приклад: в українській мові «дружина» асоціюється зі словом «друг», а в російській «жена» — з народженням), проглядає народна традиція, ставлення предків до того чи іншого явища.

Двомовність — це шизофренія

Якщо кожна мова представляє собою певну картину світу, то чи не краще досконало знати багато мов? Як сказав колись Гете, «скільки мов ти знаєш — стільки разів ти людина». Це справді так, якщо йдеться про вивчення іноземних мов як можливих систем. Проте якщо людина постійно живе в середовищі двох мов чи має «дві рідні мови», це позначається негативно на її психіці та інтелектуальному розвитку. Мови конфліктують між собою. А людина витрачає вдвічі більше часу на засвоєння лексики обох «рідних мов», тож у результаті має менший словниковий запас. Потебня вважав, що в жодному випадку не варто дітей з пелюшок навчати іноземній мові. «Так із дітей з «порядними» здібностями робляться напівідіоти, живі пам’ятники безглуздя і душевного холопства батьків» — емоційно пояснював він.

Сучасні дослідники, наприклад, Сіган та Макей, висловлюють думку, що у білінгвізмі закладено передумови шизофренії — роздвоєння особистості.

Потебня був також свідомим противником ідеї злиття мов і націй, адже це неодмінно збіднило би світ. «Якби об’єднання людства за мовою і взагалі за народністю було можливе, — пише він в «Естетиці словесної творчості», — воно було б згубне для загальнолюдської думки, як заміна багатьох чуттів одним, хоча б це було не дотиком, а зором». Денаціоналізація, вважає вчений, «зводиться на погане виховання, на моральну хворобу: на неповне користування наявними засобами сприйняття, засвоєння, впливу, на послаблення енергії думки, на мерзоту спустошення на місці витіснених, але нічим не замінених форм свідомості, на дезорганізацію суспільства, спідлення».

КОМЕНТАРІ

Кирило Стеценко, музикант, композитор і громадський діяч:

«Мова — це не лише засіб комунікації, але й своєрідна операційна система такого великого комп’ютера, яким є суспільство. Так, комп’ютер може працювати на базі «Віндовз» чи «Лінукс», але одночасно включити обидві системи не вийде. Суспільство або людина використовує мову як базову оперативну систему, на основі якої працюють усі інші програми. І якщо ця базова система недорозвинена чи конфліктує з іншою операційною системою, то обов’язково виникають певні помилки, які ведуть до застою, замкнених кіл і до того, що люди, які входять до інших базових систем, де не існує подібних проблем, конкурентно виграють».

Володимир Моренець, доктор філологічних наук, професор, віцепрезидент НаУКМА:

«Ми не можемо створювати мову, а приймаємо її з певним наповненням. Це саме те, про що писав Потебня. Це — внутрішня форма слова, яка обростає упродовж століть додатковими смислами, які передаються від покоління до покоління. Тут не лише свої, притаманні народу міфіологеми, але й символічні значення слів. Так, в одній народній пісні співається «Несіть мене, лелеченьки, мертвого додому». Для українців, які асоціювали лелеку з народженням нового життя, це страшно. Тут цілий комплекс символів — ірію, повернення з чужини, лелеки. І це закодовано в кількох словах. Вигадана мова не матиме цих смислів, тож треба буде затратити непорівняно більшу масу слів для того, щоб передати ці відчуття. Слова без внутрішнього образу будуть бюрократичними, сухими, в них не буде емоцій. І це доводить, що мова — це закодована свідомість, це певні цінності, це — колиска твоєї ідентичності».

Орест Ткаченко, мовознавець, членкореспондент НАН України:

«Раніше казали, що немає зв’язку між значенням і звучанням слова, що будьщо можна назвати трояндою, хоча б поліно, і воно буде трояндою. Але це брехня. Ця довільність виникла пізніше. Первісна людина була митцем. Вона бачила щось і намагалася його відтворити за допомогою звуків. Це був звуковий символізм. Сьогодні поети відроджують цей символізм. Згадайте «...за кражу, за войну, за кров, що братню кров пролити просять...» у Шевченка. Або візьміть раннього Тичину: «В моїм серці грози, рокотання, ридання бандур». Наша мова стирається потроху, мов камінці, що лежать на березі, а поети намагаються відтворити її давнє звучання».